ПРОЦЕСИ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

На початку XXI ст. частка іноземних операцій в провідних банках світу складає більше 30% від загального обсягу їхньої діяль­ності та сукупного прибутку. Географічна експансія і консолідація банків вий­шла далеко за межі окремих країн. Провідні банки світу перетворюються на потужні універсальні фінансові конгломерати, які ведуть боротьбу за клієнтів по всьому світу.

Головним напрямком розвитку міжнародного банківського бізнесу стала транснаціоналізація банківської діяльності, розвиток та укріплення позицій транснаціональних банків (ТНБ) на міжнародних фінансових ринках. Основ­ними передумовами транснаіоналізації стали:

- концентрація та централізація банківського капіталу;

- розвиток і укріплення позицій фінансово-промислових груп;

- підвищення конкуренції на національних ринках;

- виникнення ринку євровалют та інших глобальних фінансових ринків;

- створення глобальної інформаційно-фінансової мережі, яка значно по­легшувала процес переміщення капіталу;

- зростання необхідності в забезпеченні фінансовими ресурсами трансна­ціональних корпорацій (ТНК) тощо.

На жаль, певна «ізольованість» України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним суб'єктом, а не об'єктом, міжнародної фінансової діяльності. Відсутність в Ук­раїні власних потужних ТНК і ТНБ значно послаблює її позиції на міжнарод­ній фінансовій арені та обмежує конкурентоспроможність всієї економіки.

Невирішені питання та проблеми. Переважна більшість робіт з питань транснаціоналізації присвячена розвитку міжнародного банківського бізнесу та процесам становлення ТНБ у провідних країнах світу. Однак транснаціоналізація банківської діяльності та перспективи її розвитку в Україні досліджено недостатньо, що викликає необхідність проведення аналізу в цій сфері.

Метою статті є дослідження загальносвітових процесів транснаціоналіза­ції банківської діяльності, аналіз передумов та перспектив створення ТНБ в Україні.

Процеси транснаціоналізації банківської діяльності, які набули широкого розвитку в другій половині минулого століт­тя, викликали значні зміни в організаційній структурі, менеджменті та страте­гічних напрямках діяльності провідних банків світу. Великі міжнародні банки, які вданий час сконцентровані в трьох основних регіонах (США, Західна Єв­ропа та Південно-Східна Азія), фактично є своєрідними фінансовими центра­ми, через які проходять основні фінансові потоки світу.

На сьогодні існує 13 фінансових центрів, основними з яких є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх та Гонконг. Серед зазначених центрів найбільша кількість іноземних банків та їхніх філій розміщена в Лон­доні — більше 600. До того ж в Лондоні реєструється найбільша частка транс­національних банківських операцій — близько 14%.

Зазначимо, що до середини 80-х рр. XX ст. провідні позиції на міжнарод­них фінансових ринках займали американські ТНБ. Згодом, завдяки загаль­ному економічному розвитку економіки, лідерство захопили японські ТНБ. Фінансова криза кінця 90-х рр. XX ст. значно послабила позиції японських ТНБ, які знов відійшли на «другий план».

У наш час конкуренцію американським банкам складають європейські ТНБ, які швидко укріплюють свої позиції завдяки процесам інтеграції в межах Європейського союзу. Європейські банки, завдяки швидким темпам консолі­дації на внутрішніх ринках, все інтенсивніше намагаються розширити свою діяльність шляхом злиття та поглинань фінансових закладів за межами їхніх країн. Але поки що лідерство в світовій фінансовій сфері належить двом най­потужнішим фінансовим групам - «Citigroup » (США) та «Mizuho Financial Group» (Японія), які за даними журналу «The Banker » володіють 5,9% сукуп­ного капіталу 1000 найбільших банків світу.

Загалом процес транснаціоналізації банківського бізнесу в другій полови­ні XX ст. можна умовно поділити на чотири основні етапи, які викладені в табл. 1 [2].

Зазначимо, що в світовій практиці не існує єдиного підходу до визначен­ня ТНБ. Як правило, сучасні міжнародні банки прийнято розподіляти на дві групи - транснаціональні та міжнаціональні банки. До ТНБ відносять великі заклади універсального типу, які мають широко розгалужену та тісно інтегро­вану систему закордонних підрозділів спеціалізованих у сфері операційної діяльності на провідних фінансових ринках світу. До міжнаціональних банків (МНБ) відносять транснаціональні банки, в яких міжнародною є не тільки діяльність, але й капітал та система управління.

Сучасні ТНБ сформовані переважно на базі великих універсальних ко­мерційних банків розвинених країн світу. Багато науковців та фінансових ана­літиків визначають ТНБ як кредитно-фінансові заклади, які займаються ба­гатьма видами фінансової діяльності на національному і міжнародному рівні та виділяють чотири їх основні типи [5]:

- змішані банки німецького типу;

- британський варіант універсальних банків;

- американські банківські холдинги;

- японські банківські конгломерати.

Серед критеріїв віднесення банків до статусу транснаціональних визнача­ють [6]:

- міжнародний характер діяльності, незалежний від інтересів країни їх базування;

- велика частка міжнародних операцій в сукупній діяльності та висока питома вага прибутку від операцій за кордоном;

- панування не тільки на національному, а й на міжнародних фінансових
ринках;

- значний ступінь залежності від зовнішніх ринків при мобілізації та використанні фінансових ресурсів;

- наявність розвиненої мережі закордонних підрозділів, в тому числі в основних фінансових центрах та національних ринках багатьох країн світу; універсальний характер діяльності, географічна та продуктова диверси­фікація;

- розмір банку (достатньо крупний банк з великими фінансовими можливостями) тощо.

Основними заходами підвищення конкурентоспроможності на міжна­родних фінансових ринках сучасні ТНБ вбачають концентрацію та централі­зацію капіталу шляхом пиття та поглинання. Вони все менше уваги приділя­ють розвитку мережі власних закордонних філій, набагато ефективнішим для них є поглинання місцевих банків та їх закордонних підрозділів.

Як вже зазначалося, особливістю діяльності сучасних ТНБ є їхнє пану­вання на національних та міжнародних ринках. При цьому, діючи в основному на міжнародному рівні, вони переносять за кордон не тільки активні операції, але й частину власного капіталу для посилення позицій на ринку інвестицій та управління активами.

Діяльність ТНБ, в першу чергу, спрямована на обслуговування:

- транснаціональних компаній та їх закордонних підрозділів (corporate banking);

- іноземних банків та великих промислових компаній (international banking);

- урядів провідних країн світу (government banking );

- заможних приватних осіб (privat banking).

Відмінність ТНБ від великого національного банку полягає перш за все в [10]:

- наявності закордонної мережі банківських підрозділів;

- перенесенні за кордон не тільки активних операцій, але й частини влас­ного капіталу;

- значній диверсифікації стратегії діяльності банку;

- формуванні за кордоном депозитної бази.

Варто зазначити, що вектор еволюції банківської сфери розвинених країн світу проходить не від ТНБ до МНБ, а від установ з елементами ТНБ до гло­бальних банків — банків з яскраво вираженим національним за власністю яд­ром, але глобальною операційною стратегією.

У той же час, в дослідженнях М. Портера відзначається, що міжнародна банківська система - це, перш за все, об'єднання національних банківських систем, які мають різний рівень розвитку. Тому міжнародна банківська діяль­ність може бути транснаціональною (або мультинаціональною), а не глобаль­ною. Національна репутація та національні ресурси не впливають на успіх банку в іншій країні.

Однією з характерних рис ТНБ є відповідна концепція управління та стратегія їх діяльності. Транснаціональна концепція управління базується на одночасному врахуванні національних особливостей країн, ефекту масштабу та економічних взаємозв'язків. Головна риса цієї концепції — відсутність іє­рархічних відносин між материнським банком і закордонними підрозділами та впровадження інтраоргінізаційних мереж управління. На сучасному етапі ця концепція є провідною, певною мірою вона є «гібридною» від мультина­ціональної та глобальної концепції.

На думку М. Портера. транснаціональна концепція управління найбільш придатна до застосування в тих галузях, які відносяться до глобальних, але че­рез умови управління потребують довготривалої адаптації до національних умов певної країни. Враховуючи, що банківську діяльність можна віднести до категорії саме таких галузей - транснаціональна концепція управління є ви­значальною для її розвитку в світовому масштабі.

Транснаціональна стратегія характеризується тим, що діяльність банку ши­роко розповсюджена по всьому світу, взаємозалежна та спеціалізована, а через закордонні підрозділи банку інтегруються результати різноманітних розробок. Така стратегія має забезпечувати ефективний обмін ресурсами між усіма країна­ми в яких працює банк, використовувати інноваційні процеси і швидко реагува­ти на специфічні та глобальні фактори оточуючого середовища. Це дає можли­вість використовувати загальні ресурси і переваги місцезнаходження банку, а також отримувати додаткові вигоди від «переплітання» міжнародної діяльності. У контексті дослідження передумов та перспектив транснаціоналізації ук­раїнських банків доцільно проаналізувати аналогічні процеси, які вже відбу­лися в країнах Центрально-Східної Європи, адже вони характерні і для сього­дення України.

До найбільших ТНБ, які активно працюють на ринках країн Центрально-Східної Європи, відносять «Сommerzbank», «Reiffeisenbank», «UniCredio», «Еrste Bank AG», «Ваnka Intesa», «Societe Generale», «Саlуоn Ваnk», «ING Ваnk», «Сіtіgroup» та інші.

Аналіз стратегій виходу ТНБ на ринки цих країн свідчить, що на початковому етапі їх діяльність концентрувалась на обслуговуванні компаній країни поход­ження та міжнародній торгівлі, при цьому внутрішнім ринком країни перебуван­ня вони майже не цікавились, а з регіональними банками співпрацювали мало.

Основними мотивами виходу західних ТНБ на ринки цих країн була необ­хідність обслуговування їх традиційних клієнтів, які розвивали свою діяльність в цих країнах, та участь у процесах приватизації місцевих підприємств. Найпо­ширенішими формами такого виходу були відкриття власних філій та придбан­ня (створення) дочірніх банків. Така стратегія характерна для «ING Group», «АВN Аmrо» та «Сіtіgroup», діяльність яких була зорієнтована, в першу чергу, на обслуговуванні власних корпоративних клієнтів та інвестиційному бізнесі.

Із розвитком місцевого ринку іноземні банки почали переорієнтовувати­ся на роздрібний бізнес та обслуговування місцевих компаній. Основною стратегією для них стало придбання великих місцевих банків з розвиненою мережею підрозділів з метою повномасштабної експансії на фінансові ринки цих країн, наприклад купівля польського банку «Реkaо» італійським «UniСredіо», чеського «Ceska Sporitelna» австрійським «Еrstе Ваnk», румунсь­кого «Ваnkа Соmеrсіаlа Rоmаnа» французьким «Societe Generale», сербського «Еksimbank» австрійським «Ваnk Аustria Сreditanstalt» тощо.

В цілому ж лідером за масштабами охоплення фінансового ринку Цент­рально-Східної Європи є австрійський «Reiffeisinbank», який має близько 780 власних підрозділів в 15 країнах цього регіону. Серед інших провідних банків можна виділити: італійський «UniCredio» (1207 підрозділів у 7 країнах); німецький «Нуро Vereinsbank» і його австрійський дочірній підрозділ «Ваnk Аustria Greditanstalt» (спільно мають 905 підрозділів у 13 країнах); австрій­ський «Erste Ваnk АG» (1318 підрозділів у 4 країнах); а також французький банк «Societe Generale» та італійський «Ваnka Іntеsа» (відповідно мають 665 та 475 підрозділів). Загалом ці банки контролюють більше 60% фінансового рин­ку країн Центрально-Східної Європи [3].

Незважаючи на значну лібералізацію та швидкі темпи розвитку банківсь­кої системи країн Центрально-Східної Європи, національним банкам цих країн не вдалося створити конкуренцію провідним ТНБ Західної Європи. Навпаки, вони були придбані або поглинуті транснаціональними банківськи­ми групами провідних країн світу та стали частиною їх світової мережі.

Останніми роками в Україні прослідковується аналогічна ситуація, банки з іноземним капіталом поступово розширюють свою присутність на вітчизня­ному ринку. Серед найбільших міжнародних банків, які працюють в Україні шляхом створення дочірнього банку або частковій участі в капіталі вітчизня­них банків можна віднести «Reiffeisinbank», «Саlуоn Ваnk», «ІNG Ваng», «Сіtіgrоuр», «НVВ Ваnk» та інші. Іноземні банки також ведуть переговори і провідними вітчизняними банками щодо можливості їх придбання.

Так, у серпні 2005 р. було укладено договір про купівлю українського бан­ку «Аваль» австрійською групою «Reiffeisin Іntеrnational». Керівництво цієї групи планує завершити процес злиття банку «Аваль» та Ті дочірнього банку «Райффайзенбанк» (Україна) до кінця 2008 року.

Переговори з продажу іноземним інвесторам ведуть й інші системні бан­ки України - «Укрсоцбанк» та «Укрсиббанк». На думку експертів найбільші шанси придбати «Укрсоцбанк» має російська група «Альфа», яка вже має в Ук­раїні дочірній банк «Альфа-банк» (Україна), а «Укрсиббанк» — французький банк «Societe Generale». Про бажання придбати український «Ощадбанк» ого­лосило керівництво австрійського «Еrstе Вank АG». Зацікавленість у виході на український ринок шляхом придбання фінансових структур висловили також італійський «Ваnkа Іntеsа SрА» та турецький «Fіnаnsbаnk Grоuр» [9].

Купівля вищезазначених системних банків України іноземними інвесто­рами може призвести до різкого підвищення долі іноземного капіталу в бан­ківській системі України (див. табл. 2). За таких умов іноземні банки контро­люватимуть близько 23-27% ринку.

Висновки. Придбання та поглинання іноземними установами провідних вітчизняних банків залучає їх до загальносвітових процесів транснаціоналізації, але водночас це зменшує перспективи створення на їх базі крупних міжна­родних банків та певною мірою послаблює позиції всіх вітчизняних банків на національному фінансовому ринку. З іншого боку, входження іноземного ка­піталу до великих системних банків сприятиме підвищенню рівня їх капіта­лізації та впровадженню міжнародного досвіту ведення банківської справи.

Однак відсутність в Україні власних ТНБ може поставити її у залежність від іноземних фінансових установ, які визначатимуть напрямки та динаміку розвитку цих процесів в Україні. У зв'язку з цим основними складовими транснаціоналізації банківської діяльності вітчизняних банків мають стати:

- концентрація та централізація банківського капіталу, підвищення рівня

їх капіталізації;

- технічне оновлення та перебудова організаційної структури управління

зорієнтованої на міжнародний бізнес;

- створення закордонної мережі банківських підрозділів;

- розвиток і посилання позицій фінансово-промислових груп за участю

національних банків;

- підвищення долі міжнародних операцій в сукупній діяльності, вихід на

міжнародні фінансові ринки тощо.

Розвиток мережі закордонних підрозділів, підвищення технічних та комунікаційних можливостей вітчизняних банків нададуть їм змогу не тільки фінансувати міжнародну торгівлю, проводити масштабні операції з валютою та кредитними угодами, а й виступати в ролі банків-лідерів міжнародних кон­сорціумів, організовувати фінансування великих капіталомістких проектів, надавати високоспеціалізовані фінансові послуги.

Найперспективнішими ринками для створення банківських підрозділів є країни, з якими Україну пов'язують тривалі торгово-економічні відносини. Це, в першу чергу, країни СНД та країни Східної Європи. Як і для більшості банків світу, основними спонукальними мотивами виходу на іноземні ринки для них є необхідність «слідування за традиційними клієнтами» з метою обслуговування їх закордонної діяльності. Але масштаби та напрямки такої діяльності залежати­муть, у першу чергу, від розвитку закордонної діяльності таких клієнтів.

На жаль, українські банки, як і банки інших країн, що розвиваються, не мають ресурсів, достатніх для створення конкурентоспроможних мереж за ме­жами своїх країн, і не здатні надавати своїм клієнтам певні види послуг міжна­родного рівня. Однією з альтернатив транснаціоналізації для них є створення альянсів з розвиненими ТНБ світу, наприклад, міжнародних банківських кон­сорціумів (спеціалізованих і загального характеру).

Створення в Україні спеціалізованих банківських консорціумів за участю іноземних банків може бути направлена, в першу чергу, на фінансування вели­ких державних та корпоративних проектів, зокрема, в сфері розвитку найінтегрованіших у міжнародних масштабах галузях енергетики, нафто- та газо­транспортних мереж, транспортних магістралей, високотехнічного машино­будування, суднобудування тощо.

Враховуючи те, що економіка України є дуже відкритою (відношення екс­порту до ВВП у 2004 р. становило 60,6%, а середнє відношення експорту до ВВП за останні 4 роки перевищувало 55%) розвиток консорціумів загального характеру для фінансування міжнародної торгівлі має непогані перспективи. Подібні альянси також нададуть можливість іноземним банкам просувати свої фінансові послуги через мережу філій національного банку, а національному банку використовувати інфраструктуру іноземного банку для здійснення між­народних операцій.