РИНКИ

· Прогноз розвитку ринку реклами в Україні виходячи з досвіду Росії

· Хто є хто на ринку інформаційних послуг

Прогноз розвитку ринку реклами в Україні виходячи з досвіду Росії

Підготовлений спільними зусиллями консультантів системи "ТРВЗ-Шанс", редакційного колективу бюлетеня "Рекламное Измерение" та учасників Санкт-Петербурзької спілки рекламістів

Автори намагались описати явища, що виникають, і спрогнозувати можливий розвиток реклами, не зупиняючись докладно на вже відомих у професійному середовищі подіях.

Ситуація на ринку рекламних послуг

Отримання замовлення. Вихідна суперечність.

Очевидним є бажання великих Замовників отримати не одну послугу, а узгоджений комплекс рекламних послуг і/або реалізувати власний сценарій рекламної кампанії.

Іншими словами, професійна майстерність рекламних фірм зростає, так би мовити, "у глибину"; у той час як потреби потенційних Замовників - "у ширину". Ця ситуація змушує Замовника робити додаткові витрати на рекламу, розміщувати замовлення не лише у різних фірмах, але часто й у різних містах і країнах (так, наприклад, віддають перевагу виготовленню відеороликів у "столицях", а якісній поліграфії - або у тих же "столицях", або ж у Фінляндії чи Польщі), створювати і збільшувати (аж до організації дочірніх агентств) власні рекламні служби.

Поступово ця суперечність усуватиметься двома способами

А. Об'єднанням фірм різнопрофільних, але які роблять приблизно однакову за якістю рекламу, у своєрідні корпорації, асоціації тощо. Їх мета - не втратити Клієнта, скерувати його відразу ж до іншого члена "корпорації", який виконує відповідний вид реклами.

Б. Появою нових рекламних агентств.

Під рекламним агентством тут мається на увазі не стільки фірма, яка сама виробляє "опредмечену" рекламну продукцію (щити, сувеніри тощо), скільки фірма, яка розробляє РК* і/або тексти, сценарії тощо для конкретного Замовника. Тобто рекламне агентство у класичному розумінні цього терміну. При цьому, якщо у стратегії розробленої РК закладено виготовлення, наприклад, щита, то рекламне агентство не обов'язково саме виготовлюватиме такий щит й організовуватиме його розміщення, а можливо, передасть замовлення на виготовлення і розміщення щита одній з вибраних фірм (що спеціалізується на цій послузі), отримавши від останньої відповідні відсотки.

Поступово відбувається розподіл творчої та ремісничої (у високому розумінні цього слова!) функції. При цьому якість реалізації як першої, так і другої - зростатиме. Подібним розподілом функцій усунуть ще одну суперечність, що існує в "розкручених" уже фірмах: між необхідністю обслужити великий потік Замовників (особливо "на стандартних послугах": розміщення на ТБ чи радіо, в газеті, виготовлення щитів тощо) і необхідною високою якістю послуг. Творчу і ремісничу функції у рекламі часто виконуватимуть різні фірми.

У кожному разі, зростає попит на творчі (а не лише добротно-ремісничі) рішення рекламних завдань. Почнуться утвердження творчих особистостей, їх переходи з однієї фірми в іншу. Почнеться утвердження груп - "законодавців мод", "фірм з іменем", які роблять рекламу у своєму стилі і мають попит у певного кола Клієнтів.

Увійде у звичну практику отримання особливо великих чи престижних замовлень у результаті конкурсів, рекламних аукціонів, рекомендацій різних асоціацій рекламістів, товариств споживачів тощо.

Тому, поряд з описаними вище, неминуче виникнуть структури, що об'єднають не організації, а саме особистостей, - за типом творчих клубів, з їх необов'язковим спілкуванням, підвищенням кваліфікації, добором команд на окремі роботи. Великі рекламні фірми використовуватимуть такі "клуби" як "біржі праці" для перекачування кадрів.

Унаслідок цього - взаємне невизнавання "концернів" і "асоціацій".

Зростає попит на професійних агентів різних напрямів діяльності: торгових, страхових, з нерухомості, рекламних... Однак створити, а головне, утримати штат кваліфікованих агентів надзвичайно важко. Тому, найімовірніше, з'являться агентські фірми, тобто фірми, що спеціалізуються на навчанні агентів і наданні разових послуг на зразок "швидкої допомоги", коли якась професійна команда певний час працює на конкретну фірму.

Реклама реклами

Склалася парадоксальна ситуація: при значному обсязі реклами, що постійно збільшується, праця Рекламіста не... розрекламована. Природно, не вирішуються і завдання професійної захищеності та лобіювання інтересів цієї нової спеціальності в коридорах влади.

Приватний вияв цього явища - диктат Рекламодавця, який за аналогією з педагогікою, політикою та сільським господарством розуміється на рекламі "краще за всіх" і наполягає на своїх смакових уподобаннях.

Позиція і робота Рекламіста досить уразливі й у власній фірмі: його робота - за визначенням - найбільш яскрава і "зрозуміла" ланка у технологічному ланцюжку маркетинг-виготовлення-реклама-збут. і часом, у разі провалу збуту, саме Рекламіста звинувачують у всіх гріхах. Загострюється мало усвідомлювана в більшості фірм суперечність: значення реклами для фірми зростає, а становище Рекламіста - ні.

Швидке вирішення завдань професійної захищеності просто не під силу навіть найбільшим виданням і рекламним агентствам країни. Це - завдання "корпоративної реклами", яку здійснюють об'єднання рекламних фірм. "Реклама реклами" потроху - із запізненням на 2-3 роки - почалась у 1995 році.

Тому надалі у ЗМі з'являться матеріали, що містять уже не пародії чи нападки на вітчизняну рекламу, а розповіді з гумором про роботу Рекламіста, наприклад, з Рекламодавцями; про деякі професійні хитрощі (аналог - викриття фокусником свого трюку); дискусії на тему "Що таке реклама?", "Як розуміє рекламу Клієнт, Психолог, Бізнесмен". А також відбуватимуться конкурси на найкращу і найгіршу рекламу, присудження призів найкращому Рекламодавцю тощо.

Цю версію прогнозу підготували:

І.ВІКЕНТЬЄВ, Г. ВЛАДИМИРОВА

Система "ТРВЗ-Шанс", бюлетень "Рекламное Измерение", за участю Санкт-Петербурзької спілки рекламістів (chance@triz.spb.su)

(Закінчення в наступному номері).

* Скорочення:

РК - рекламні кампанії;

ЗМі - засоби масової інформації;

ТРВЗ - вітчизняна Теорія Розв'язання Винахідницьких Завдань (автор - Г.С. Альтшуллер, літературний псевдонім - Г. Альтов).

І.Л. Вікентьєв проводить 3-ій семінар у Києві на тему "Рекламні кампанії та public relations" у лютому 1998 р. Організатор - фірма "Шанс". Тел.: (044) 419-56-81. E-mail: anna@chance.recl.com

Хто є хто на ринку інформаційних послуг

У виборі постачальника інформації орієнтуйтесь на професіоналізм та незалежність

Журналісти зі стажем, та й не журналісти, добре пам'ятають часи, коли основним джерелом інформації були завжди правильні повідомлення ТАРС (Телеграфного агентства Радянського Союзу) та РАТАУ (Радіотелеграфного агентства України). Для тих, хто прагнув інформації "неправильної", тобто альтернативної, залишалося дослухатися до "ворожих голосів", що ледь джерготіли крізь завивання глушників і також не були позбавлені ідеологічної заангажованості, лише з протилежним знаком. інша річ - нині. Світовий інформаційний ринок прийшов на українські терени навіть більш владно і стрімко, аніж ринок товарний. Торгівля новинами, інформацією - дуже цікавий і прибутковий бізнес. Аби розпочати його, не треба надто великого початкового капіталу - з основних фондів знадобляться лише засоби зв'язку. Головна інвестиція тут - інтелект, що його, на відміну від нафти або сучасних технологій, в Україні не бракує. Не випадково такі своєрідні бізнес-структури, як інформагентства, множаться нині, як гриби після рясного дощу.

"Гранди" вдались до джентльменської угоди світового ринку

Світовий інформаційний ринок набув яскраво вираженої ієрархічної будови. На найвищому рівні - світові інформагентства, дуже подібні до транснаціональних корпорацій. Це усім відомі американські United Press International (UPI) та Assoсiated Press (AP), британське Reuters, французьке France Press. Останнім часом названих "грандів" відчутно потіснило телевізійне агентство новин Cable News Network (CNN).

Ще порівняно недавно "гранди" запекло конкурували, а тепер їх примирила джентльменська угода про поділ територій. Французам, наприклад, значно зручніше, аніж англосаксам, працювати у своїх колишніх колоніях у Азії та Африці або у державах Латинської Америки.

Взагалі, світові інформагентства давно вже не обмежуються лише текстовими повідомленнями про події. Здебільшого клієнтам надається ще й фото-, відео- та аудіоінформація. Відмінність у цьому плані, наприклад, між CNN та Reuters полягає лише в тому, що у служби теленовин відеоінформація персоніфікована, тобто часто подається "знаним обличчям" кореспондента у кадрі, а інформагентство намагається своїх людей "не світити", бо це може перешкодити їм у добуванні конфіденційних відомостей.

Ще одна особливість світових інформагентств: вони надають клієнтам так звані стрічки, коли повідомлення або відеоряд подаються безперервно, із їх надходженням. Такий режим може собі дозволити далеко не всяке національне агентство.

Що в нас сьогодні поганого

На другому щаблі інформаційної ієрархії розмістилися національні інформагентства. Вони, через вплив владних кіл та наближеність до місцевої клієнтури, вже не можуть собі дозволити такої безсторонності та об'єктивності, як світові "гранди". Натомість події, що сталися у їхній державі, висвітлюють значно докладніше. В Україні інформаційний ринок загальнонаціонального рівня, на думку експертів, сформований. і свої "гранди" давно вирізнилися. Агентство "інтерфакс-Україна" засноване як акціонерне товариство1992 року в Харкові фізичними особами - громадянами України та російським агентством "інтерфакс". Серед клієнтів - державні органи, посольства, засоби масової інформації в Україні та за її межами. Окрім пакета новин, що коштує 447 гривень на місяць, розповсюджуються щоденний бюлетень "Бізнес", тижневики "Бізнес-панорама" та "Приватизація". Започатковано розповсюдження щоденного бюлетеня "Фондовий ринок та інвестиції", ціна якого поки що найнижча - 179 гривень. Загалом політика керівництва російського інтерфаксу, як свідчать фахівці, спрямована на домінування на пострадянському просторі та входження у коло світових інформаційних "грандів", цьому сприяють і структури на кшталт інтерфакс-Україна. Підтвердженням того є підписання у вересні 1996 року керівниками країн СНД угоди, згідно з якою інтерфакс набув статусу міждержавного інформагентства та офіційного розповсюджувача інформації про діяльність органів Співдружності.

Основний конкурент інтерфакс-Україна - засноване у березні 1993 року УНіАН (Українське незалежне інформаційне агентство новин). Це мале колективне підприємство за кількістю абонентів не надто відрізняється від свого конкурента, а ціни на його продукцію на 15-20% нижчі. Клієнти часто намагаються користуватися послугами обох агентств, аби, порівнюючи їхню інформацію, мати об'єктивнішу картину подій. Окрім того, УНіАН випускає такі спеціалізовані продукти, як УНіАН-Анонс, з якого можна дізнатися про заплановані події, та УНіАН-Агро, де подаються звіти про події, що стосуються села та сільського господарства.

Державне інформаційне агентство України (ДіНАУ), що є спадкоємцем РАТАУ, також можна віднести до провідних, бо воно користується державною підтримкою та є каналом поширення офіційної інформації. На третину це робиться за державним замовленням. Його повідомленнями користується здебільшого державна преса та органи влади, хоча не бракує і недержавних клієнтів. Ціни у межах 5-320 гривень на місяць.

Помітним явищем на українському інформаційному ринку стало агентство економічних новин "інфобанк", що його заснували вихідці із знаної колись газети "Пост-Поступ". Попри те, що воно базується у Львові, добра кореспондентська мережа та вдале використання сучасних засобів зв'язку дозволяє інфобанку бути цілком оперативним і нерідко видобувати так званий ексклюзив. Місячна передплата основного продукту "інфобанк-Бізнес-Новини" коштує 137 гривень.

Ліпше довіряти тим, для кого інформація - це гроші

Чи не основними клієнтами інформагентств, як відомо, є електронні та друковані засоби масової інформації. А кінцевий споживач віддає перевагу регіональним ЗМі, бо те, що відбувається "біля хати", зазвичай, турбує його значно більше, аніж потрясіння на іншому кінці світу. Отже, постає інформаційний ринок регіонального рівня. Охарактеризувати інформагентства, що діють на ньому, у межах даного матеріалу годі намагатися. Зазначимо лише, що картина тут доволі строката та хаотична. Найгостріша конкурентна боротьба точиться у східному регіоні: у Донецьку, Харкові, Луганську. Донецьк взагалі вважають інформаційним "третім Римом" України після Києва та Львова.

інтенсивне освоєння ринкових ніш відбувається і за тематичною ознакою. Першими спеціалізованими фірмами стали агентства економічних новин, а після того, як на цьому сегменті інформринку зробилося тісно, виникли інші напрями та спеціалізації.

Наприклад, агентство ТзОВ "Авеста-Україна" спеціалізується на докладному і оперативному висвітленні становища на фондовому та фінансовому ринках. Окрім курсів валют та цінних паперів, подаються коментарі фахівців. Що, залежно від повноти інформації, коштуватимуть клієнтові $10-125 на місяць.

Перспективним вважається також створення на замовлення "портретів фірм". За таку філігранну роботу агентство бере від кількох сотень до кількох тисяч і більше "умовних одиниць". Через те, що "чесний бізнес" в Україні ще не став явищем звичним, інформація про компанії має шалений попит у банків, страхових фірм та просто партнерів у бізнесі, що не дуже довіряють одне одному і хочуть зменшити діловий ризик.

Ще одним прикладом тематичної локалізації на ринку є засноване нещодавно агентство "Титанік", що спеціалізується на новинах культури. Попри моторошно-фаталістичну назву, цей суб'єкт підприємництва за кілька місяців свого існування вже встиг здобути близько 400 клієнтів, щоправда, інформаційний продукт агентства задля "розкручення" розповсюджується безплатно.

Найбільш промовистою ознакою якості роботи інформагентства могла б бути кількість його клієнтів. Та українські фірми подібного типу відносять цей показник до комерційної таємниці, а закон не вимагає оприлюднювати його, як ото роблять газети, публікуючи дані про свій наклад.

Сергій СИДОРУК

Коментар "ГК":

Вміння подавати погані новини, як хороші, зробить вас багатим

Загалом, інформаційному ринку України у найближчому майбутньому дефіцит не загрожує. Що ж до якості самого інформаційного товару, то тут незаангажовані експерти радять орієнтуватися на тих постачальників новин, для яких ця діяльність є чистим зароблянням грошей. Будь-яка фінансова підтримка суб'єкта інформаційного ринку з боку держави, політичних сил, фондів і тому подібних креатур (за винятком хіба товариств споживачів) різко збільшує ймовірність того, що вам підсунуть інформаційний продукт, що погано "пахне".

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО РИНКУ

У ринкових умовах господарювання інформація стає товаром, який має соціальні, якісно-кількісні, вартісні виміри та характеристики, своїх виробників і своїх споживачів. В іншому аспекті вона являє собою семіотичне (знаково) уречевлені знання та відомості, зорієнтовані на задоволення ментальних (духовно-інтелектуальних) потреб людини й організаційно-виробничих, політичних потреб суспільства. З одного боку, інформація є продуктом інтелектуального опрацювання більших чи менших масивів знань, а з іншого -підґрунтям для подальшого використання з метою виготовлення конкретного товару, здійснення конкретного виробничого процесу тощо. Залежно від призначення інформація набуває тієї чи іншої форми (книга, стаття, аналітична довідка, рекламний проспект, автоматизована база даних і т. д.). Таким чином, інформаційний ринок - це ринок інформаційних продуктів та послуг (ІПП), де діють усі обов'язкові атрибути - закони попиту і пропозиції, життєвий цикл товару, ціна і т. ін.

В Україні є всі умови для формування та регулювання національного інформаційного ринку. Спираючись на існуючі ринкові механізми, світовий досвід та рекомендації, можна визначити організаційні й економічні аспекти створення вітчизняного ринку ІПП, виявити його труднощі і проблеми. До організаційних аспектів належить розв'язання питань нормативно-законодавчої бази, правового захисту, структуризації за формами власності, підпорядкованістю та виробничими проектами інформаційних структур, розбудови інфраструктури¹. Економічні аспекти формування ринку ІПП розкриваються через закони попиту й пропозиції, які, у свою чергу, визначають життєвий цикл ІПП. їхні ціни, джерела фінансування.

Інформаційний попит зумовлює сукупність характеристик ІПП (кількість, якість, обсяг, вид тощо), які необхідні споживачеві у певний час, у певному суспільному оточенні для вирішення поставлених завдань.

Інформаційна потреба дістає свій прояв у прагненні використовувати інформацію не тільки як відтворюваний продукт праці, але й як відбиття об'єктивної реальності навколишнього середовища для підтримки і розвитку матеріальних та духовних основ суспільства. Потреби визначають зміст, обсяг, структуру, динаміку попиту, тому потреба є первинною відносно попиту і підлягає вивченню в першу чергу. Найкраще сутність інформаційної потреби розкривається через отримання відповідей на систему запитань:

що? - змістова спрямованість і характер інформаційної потреби (інформації);

хто? - структура споживачів;

скільки? - обсяги, якість, інші характеристики інформації;

навіщо? - сфера використання інформації;

як? - шлях і вид отримання та передачі інформації.

Залежно від часу запиту і критеріїв охоплення всі види інформації можна класифікувати таким чином:

- ретроспективні, поточні і перспективні, тобто йдеться про потребу в раніше опрацьованих даних (об'єктах застосування) для аналізу досягнутого, для актуалізації проблем, над якими працює споживач, і використання розробок у майбутньому;

- нормативні, фактичні, додаткові (потрібні для планування, техніко-економічного обгрунтування тощо);

- тематичні, галузеві, бібліографічні, картографічні, аналітичні, довідкові, концептуальні тощо.

Кожен вид має якісно-кількісні характеристики (актуальність, новизна, надійність, обсяг), вартісні виміри, життєвий цикл відповідно до наукового та соціально-економічного рівнів розвитку суспільства.

Задовольняється інформаційна потреба відповідними шляхами і способами передачі інформації (на паперових, магнітних, оптичних носіях, через мережі зв'язку, на запит. циклічно, у встановлені строки).

Багато вчених, котрі тривалий час займалися дослідженнями проблем інформаційного ринку, пропонують систематизувати попит на ньому відповідно до виробничих функцій.

Поділяючи цей підхід, ми пропонуємо таку систему діючих цілей:

- визначення соціально-політичних орієнтирів;

- планування, організація та управління виробництвом;

- розвиток науки і техніки, виконання досліджень, розробка і випуск товарів;

- здійснення операцій з купівлі (наявність, види матеріальних засобів, структура І політика ринку);

-збут (конкуренція, організаційно-політичний інструментарій, маркетинг тощо);

-фінансування (надійність, конкурентоспроможність).

Пропозицію на ринок ІПП подають їх виробники - органи державного управління, засоби масової інформації, науково-дослідні та науково-технічні інститути і центри, органи статистики, консалтингові й маркетингові комерційні підприємства.

Діяльність ринку ІПП, так само як усіх інших ринків товарів і послуг, пов'язана з формуванням рівнів, співвідношень і структури цін, ліквідацією дисбалансів між вартістю товару та матеріально-виробничими витратами, встановленням на цій основі рівноваги законів попиту і пропозиції. Як відомо, ці закони визначають еквівалентність обміну, співвідношення товарних і грошових потоків, рівень платоспроможності, асортимент товару, його якість і кількість. Тільки враховуючи ринкові вимоги та правила, можна виробити механізм рівноваги між цими законами та умови їхньої дії і, відповідно, визначитися з усіма характеристиками цін.

Дані про ціни на засоби масової інформації можна дістати на підставі відомостей про тираж виготовлення та ціну реалізації, виходячи з аналізу передплатних каталогів періодичних видань, книжкових оглядів, рекламних матеріалів; на наукоЕіо-технічну й інтелектуальну інформацію-з проспектів, довідників, прейскурантів. Ці дані характеризують перший рівень системи інформаційного ціноутворення. Щоб отримати інформацію про кон'юнктуру на ІПП, необхідно виконати самостійну пошукову роботу, бо органи статистики таких даних не мають. На жаль, в Україні інтелектуальний продукт сьогодні оцінюється дуже низько. Щоправда, вже практикується плата за авторську ідею, за інтелектуальні розробки на підставі договірних відносин, але вони оцінюються певним процентом від вартості проекту (бізнес-плану), мови ж про участь у розподілі очікуваних результатів (прибутків) нема. А тим часом світова практика свідчить, що високоякісна інформація, за наявності спеціалістів, які вміють кваліфіковано з нею працювати, дає імпульс усім виробничим процесам, збільшує ефективність підприємницької діяльності.

Питання ціноутворення на ІПП, виділення коштів для отримання інформації та роботи з нею нині перебувають на стадії вивчення. Держава не має достатніх коштів для інформаційної діяльності. Використання інформаційних продуктів та послуг найчастіше не дає швидких результатів, але саме вони е рушійною силою прогресу, і тому треба негайно розв'язати цілий ряд проблем. Серед них найважливішими є такі:

- підвищення ролі комерційних структур у фінансуванні закупівель матеріальних інформаційних засобів, розвитку телекомунікацій, мереж зв'язку, поповненні інформаційних фондів;

- надання інформаційній сфері пріоритету, в зв'язку з чим належить здійснити відповідний перерозподіл бюджету, розширити можливості отримання інвестицій та ін.;

- забезпечення і захист авторських прав;

- налагодження державного статистичного обліку наявності баз даних, обчислювальної техніки, створення системи матеріального забезпечення, надходження оперативних даних про виробників і споживачів інформації, про посередників, операторів мереж зв'язку, про потребу в кадрах і т. ін.

Вирішення перелічених та інших проблем сприятиме піднесенню української економіки. Наявність необхідної інформації дасть поштовх розгортанню підприємництва, що принесе бажаний ефект у багатьох сферах (зайнятість, поліпшення добробуту населення, впровадження інноваційних заходів і т. д.). Формування національного інформаційного ринку - важливий фактор підвищення ролі України на міжнародній арені.

О. ЧУБУКОВА,

кандидат економічних наук.

¹Докладніше див.: Чубукова О. Про формування національного ринку інформаційних продуктів та послуг. "Економіка України" № 9, 1999, с. 86-88.

Проблеми розвитку банківської системи в умовах нової економіки

Євтух Олександр

Наукова економічна думка останніх років підійшла до розуміння того, що інформація є одним з найважливіших економічних ресурсів і кінцевим продуктом економіки. Безсумнівно, даний факт є поворотним не тільки в справі стратегії розвитку окремих галузей господарювання – сьогодні мова йде про зміну економічного мислення і нових проблемах науки і освіти.

В статті розглядається нова економіка, місце і роль в ній сучасної банківської системи та її інформаційна парадигма. Визначено проблеми банківських систем розвинутих країн і країн з перехідними економіками в умовах глобального росту інформаційного обміну.

Аналіз розвитку економік цивілізованих країн світу в останнє десятиріччя свідчить про суттєві зміни в їх структурі. Так, по деяким даним, більша половина валового внутрішнього продукту розвинутих країн приходиться на продукцію інформаційних галузей. Вже до початку 1995р. в економіці США три чверті доданої вартості створюваної в промисловості, складав інформаційний фактор [1]. З 1985 по 1996 рік приріст частки інформаційних секторів економіки в розвинутих країнах збільшився з 45% до 51%, у тому числі у Франції і Швеції - до 51%, у Великобританії – до 52%, Японії – до 53%, у Німеччині – до 59%. У 1999 році європейські компанії спрямували 200 млрд доларів на розвиток інформаційних технологій, а у 2000 році цей показник збільшився вже майже на третину. [2]

На думку вчених, у передових країнах спостерігається процес розвитку істотного по масштабах сегмента - іноваційно-інформаційної чи нової (інформаційної ) економіки [3, 6]. Про те, що в розвинутих країнах порівняно швидко збільшується неречовий, у тому числі інформаційний сектор економіки, можна судити по тому факту, що весь ВВП США, вимірюваний по вазі в тоннах, наприкінці ХХ століття практично не змінився в порівнянні з початком сторіччя. Однак, за попередніми даними, загальний обсяг кінцевих товарів і послуг зріс приблизно в 20 разів [3].

Аналіз господарської діяльності говорить перш за все про суттєві зміни у банківських системах цивілізованих країн світу. Широкий розвиток комп'ютерної техніки, засобів зв'язку, телекомунікаційних мереж, ЕОМ за останні десять років дозволило зробити революційний прорив у грошовому обігу. У багатьох країнах паперові гроші і чеки все більше стали замінятися на інформаційні носії в електронному виді.

Практика роботи комерційних банків свідчить про те, що сучасні інформаційні технології охоплюють всі аспекти банківської справи, а саме: клірингові операції і маркетинг, управління касовими ресурсами, управління внутрішньою діяльністю банку, кредитні операції, включаючи аналіз заявок клієнтів і їх кредитоспроможність, систему електронних платежів, використання банківських автоматів і різних платіжних карток, фондовий ринок і операції з цінними паперами, аналіз інвестицій і фінансових ринків і т.д.

Останнім часом банківські системи розвинутих країн починають переходити від власних інформаційних систем (інтранет, екстранет) до Інтернету. Можливість для приватних і корпоративних клієнтів одержувати інформацію з мінімальними витратами в режимі реального часу і здійснювати по каналах Інтернет операції по розміщенню своїх грошей на рахунках у банках, по продажу і купівлі валюти і цінних паперів, одержанню кредитів та ін. визначило революцію електронної комерції в банківській системі.

Так відповідно до оцінки Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) 40-50% клієнтів шведських і фінських банків вже оперують у режимі онлайн через Інтернет.

Число останніх у США росте на 60% у рік і очікується, що до 2003 р. 15 млн. американців будуть користуватися рахунками в режимі реального часу. [13]

Найбільш активними є домашні господарства, що купують і продають акції.

Одночасно спостерігається значний ріст числа клієнтів банків, що використовують Інтернет як для звичайних переказів, так і для одержання іпотечного кредиту.

Як відомо, традиційною сферою діяльності комерційних банків є стимулювання вільних грошових ресурсів, кредитування фізичних і юридичних осіб, організація національних і міжнародних платіжних систем. Для виконання цих операцій банки розвивають відповідну мережу своїх відділень. З розвитком Інтернету виникає визначена альтернатива в зв'язку зі спробами запропонувати нові системи онлайн по переказу і акумулюванню грошей. Онлайн-банки, що з'явилися, пропонують свої послуги за дуже низьку плату за рахунок відсутності витрат на утримання відділень і відповідного персоналу (витрати однієї банківської трансакції обходяться відділенню банку в 1,27 дол. США, для банкомата вони складають 27 центів, а для Інтернет – всього 1 цент). [13].

В такому випадку ми можемо припустити, що нова економіка буде вести до зменшення в банківській системі кількості відділень і філій комерційних банків. З іншої сторони необхідно відзначити, що онлайн-банки сьогодні не можуть вирішити всі завдання банківської системи, тому, на наш погляд, процес скорочення місцевих банків, філій та відділень системних банків буде проходити помірно.

Як показує практика, розвиток електронних технологій створює деякі проблеми для органів банківського нагляду. Вплив електронних грошей на ефективність політики, яка здійснюється центральними банками, сьогодні є однією з найактуальніших проблем в дослідженнях вчених і практиків – фахівців з банківської справи.

Окремі з них, а саме професор відділення економіки Гарвардського університету Б. Фрідман, професор Каліфорнійського університету Б. Коен, заступник керуючого Банком Англії М. Кінг, член правління Європейського Центрального банку О. Ісинг вважають, що електронні гроші, а особливо розповсюдження і вплив приватних електронних грошей (прототипи яких вже з’явилися в деяких країнах світу, прикладом чого є електронні платіжні засоби, що випускаються поза банківськими установами: телефонними, транспортними і іншими подібними фірмами) в умовах глобалізації економіки значно змінять функції Центральних банків.

На думку Б. Фрідмана і Б. Коена в умовах інформаційної епохи емітенти грошей вийдуть з центробанківського контролю, і цифрова готівка буде обертатися в кіберпросторі, ніяк не відображаючись в балансах комерційних банків і не вимагаючи проведення підсумкових розрахунків через центральні банки. Поступово досягнувши зрілості, приватні електронні гроші завоюють весь економічний простір [14] На думку Б. Коена, загроза могутності центральним банкам з боку кібергрошей буде реальна, однак він вважає, що відсутність контролю з боку центральних банків над готівковим обігом в країнах в інформаційну епоху буде прогресуючим моментом. Тут він посилається на висновки Нобелевського лауреата Ф. Хайєка, який ще в 1976 році з метою боротьби з інфляцією висловив ідею денаціоналізації валют та скасування монополій центральних банків на створення грошей. Ф. Хайєка бачив економіку майбутнього як світ необмеженої конкуренції різних видів грошей. [15]

Ряд інших вчених сьогодні мають протилежну точку зору відносно результатів впливу електронних грошей на роль і місце центральних банків в економіці країни.

Так, на думку професора Лондонської школи економіки “в інформаційну епоху багато фінансових інститутів можуть зникнути або кардинально змінити свою роль, але традиційні гроші і центральні банки відносяться до тих, які з найбільшою вірогідністю виживуть в наступному тисячолітті.” [16]

Не погоджуться з позиціями Б. Фрідмана – М. Кінга відносно майбутнього центробанків також такі вчені і фахівці, як професор Принстонського університету М. Вудфорт, заступник керуючого Банка Канада Ч. Фрідман та інші. Вони вважають, що виводи про зникнення національних регуляторів грошового обігу є необґрунтованими, і, на їх думку, центральні банки зможуть знайти своє місце в нових економічних умовах.

Ми вважаємо, що роль і місце центральних і комерційних банків в умовах широкого розповсюдження електронних грошей і глобалізації економіки повинні бути науково обґрунтовані.

Сьогодні деякі економісти-теоретики, говорячи про процеси, що відбуваються, підкреслюють, що дані зміни – не лише в роботі банківської системи, але й в усій господарській діяльності суспільства – ведуть до істотного переосмислювання багатьох економічних понять [1, 4, 5], які, як правило, грунтуються на інформаційній парадигмі економіки.

Так, на думку російського вченого Р.Цвельова «головною рушійною силою інформаційної економіки* стало не виробництво і споживання матеріальних благ, а створення і споживання інформаційних цінностей» [1]. Ряд відомих українських науковців, серед яких А.Гальчинський, В.Геєць, В.Семіноженко та інші, підкреслюють, що в сучасних умовах можна говорити про перетворення інформації в субстанціональну основу існуючої економічної реальності. [2, с.272]

Крім того, окремі економісти стверджують, що самі матеріальні блага необхідно розглядати в аспекті їхньої інформаційної сутності, тобто економічна значимість володіння речовими факторами майже цілком визначається цінністю укладеної в них інформації [1, 4, 5].

На наш погляд, у практиці маркетологів уже давно існує думка, що покупець в кінцевому результаті купує не річ, а деяку інформацію, що задовольняє його потреби.

У цьому випадку необхідно відзначити, що інформаційна економіка в такому розумінні існує із самого її зародження. З метою підтвердження даної тези пропонуємо подивитися на природу ринкової економіки більш широко та постараємося вийти за традиційні рамки досліджень.

Беручи до уваги дослідження відомого вченого В.Вернадського необхідно відзначити, що процеси розвитку природи і суспільства тісно взаємозалежні (людина знаходиться в тісному зв'язку з біосферою) [7]. Як наслідок, ми спостерігаємо визначений взаємозв'язок соціальних і природних технологій. Так аналіз розвитку світової цивілізації свідчить про постійне прагнення людини несвідомо чи свідомо перетворювати навколишній світ по образу і подобі природи (створення водопроводу, авіації, джерел енергії і т.д.). При цьому треба відзначити, що це стосується не тільки матеріального світу (створення технічних пристосувань). Сьогодні, що дуже важливо, ми можемо говорити про соціальні технології – технологіях спілкування людей. Однієї з таких технологій в ринковій економіці є технологія товарно-грошового обміну. Тут необхідно відзначити загальновідому тезу класиків економічної теорії про те, що вільні товарно-грошові відносини складають основу ринку [8, 9]. У той час ми спостерігаємо, що й в основі існування природи і її складових (рослин, тваринного світу, людини) також лежать обмінні процеси.

У даному випадку ми не можемо заперечувати того, що людина, створюючи ринкову економіку, деякою мірою копіює природу. Якою мірою це було свідомо, а якою несвідомо важко сказати. Про свідоме відношення до формування ринку на основі визначених природних закономірностей свідчать праці відомих учених фізіократів вісімнадцятого сторіччя Ф.Кене, А.Тюрго та ін. [9, 10].

Франсуа Кене писав, що людське суспільство - частина світобудови - підлегле законам природи. І не тільки в природі, але й у суспільстві, обмін здійснюється по принципах еквівалентності [9].

Сьогодні на підставі досягнень науки (відкриття И.Менделем законів генетики наприкінці ХІХ століття, наступні відкриття Дж.Уотсона і Ф.Крика в ХХ столітті і т.д. ) ми можемо констатувати, що зародження і розвиток рослин, тварин і людини як біосистеми не тільки не можуть проходити без обмінних процесів, але вони не можуть проходити і без інформаційних процесів, тому що обмінні процеси, як відомо, ґрунтуються на інформації. Відкриття останніх років свідчать, що розвиток усієї природи відбувається по інформаційній моделі [11].

Виходячи з цього, деякі вчені обґрунтовують висновок про те, що інформація в широкому розумінні є основою розвитку не лише суспільства, але й усієї природи.

На думку професора И.Юзвішина, «інформація» – це всі існуючі джерела першопричин, явищ і процесів у мікро і макроструктурах Всесвіту» [5]. Безсумнівно, дане допущення вимагає більш всебічного обґрунтування. Однак, щодо товарно-грошових відносин у ринковій економіці ми можемо стверджувати, що вони базуються на інформаційному обміні й інформація забезпечує ефективну роботу всього ринкового механізму господарювання. У ринку, як і в природі, інформація грає регулюючу і стабілізуючу роль, що забезпечує відповіді на основні питання: Кому? Скільки? Чого? Коли? і Де?

Ми бачимо, що інформація на ринку, переміщаючись в часі і просторі на різних носіях, перетворює їх. Спостерігаючи дані перетворення, ми можемо говорити про процеси матеріалізації і дематеріалізації в економіці.

Приміром, процес створення товару на ринку починається з одержання інформації виробником, що виходить від потенційного покупця (вивчення потреб чи їх формування у споживача). Далі дана інформація удосконалюється виробником і за допомогою визначених технологій перетворюється в товар, що має матеріальну форму.

Купивши товар, споживач за рахунок деяких його властивостей на рівні свідомості задовольняє свої бажання в результаті інформаційного обміну.

Людина інтуїтивно чи свідомо, створюючи обмін у господарській діяльності, насамперед керується інформацією і з метою удосконалення товарного обміну створює визначені інформаційні технології й інструменти.

На наш погляд, одним з таких інструментів є гроші, що значно удосконалили обмінні процеси. Гроші, як відомо, являючись загальним еквівалентом і високоліквідним товаром, у ході свого обігу несуть певну інформацію. Ми вважаємо, що із самого свого зародження гроші виконують роль “безмовних інформаторів”.

Вони несуть інформацію про свою вартість, про вартість товарів і послуг, про стан ринків.

Генезис грошей свідчить про те, що вони є соціально - економічним інструментом інформаційного обміну.

Як відомо, перші гроші являли собою товар у формі благородних металів, вартість яких визначалася їх натуральною формою. Згодом на зміну металевих грошей приходять паперові, що являють собою детерміновані знаки вартості. Факт появи паперових грошей яскраво засвідчив про те, що гроші - це насамперед інформаційний інструмент. Перехід до широкого застосування паперових грошей у суспільстві пов'язаний з появою банківської системи. Вона працює винятково з таким інструментом, як гроші, і тому ми можемо сміливо сказати, що банківська система – це насамперед інформаційна система економіки будь-якої держави, а в умовах об'єднання ринків банківська система є інформаційною системою глобальної економіки. Більш того, сучасна банківська система має величезну інформацію не тільки про стан грошових потоків у країні, але і про суб'єктів ринку. Сутність її роботи свідчить про те, що вона побудована насамперед на роботі з інформацією.

Розглянемо більш докладно банківську систему як інформаційну систему.

Історики свідчать, що з самого зародження банків їх робота базувалась на довірі, що забезпечувалося інформаційним обміном між банком і його клієнтом. Як відомо, перші банки в Древній Греції і Римі часто створювалися на основі релігійних громад і церков, де зберігачами грошей були храми [12]. При цьому основою банку був не храм, як місце надійного збереження грошей, а довіра між громадою і її членами (між депозитно-кредитною організацією і її клієнтами ). За рахунок взаємної довіри забезпечувалося залучення ресурсів у фінансові установи і кредитування клієнтів. Довіра, у свою чергу, ґрунтувалося на взаємообміні інформацією. З розвитком банківської справи, і насамперед кредитування, банки накопичували знання не тільки про своїх клієнтів, але і про ринки, на яких клієнти працювали. Згодом в економіці виникла ситуація, коли банки починали володіти більшою кількістю інформації про ринки, ніж клієнти (у світовій практиці банківської справи даний факт називається «принципом невідповідності системами в ринковій економіці і для них інформація є основним економічним ресурсом.

У процесі свого розвитку сформована банківська система постійно удосконалює гроші як інструмент інформації про ринок і своїх клієнтів, про всі товарообмінні операції. На початку ХХ століття банківські системи розвинутих країн прийшли до широкого застосування чеків, що вільно обмінювалися на валюту по пред'явленню їх будь-яким клієнтом. У 80-х роках ХХ століття широке застосування чеків дозволило в деяких державах на 95% позбутися від використання готівки, тобто широко використовувалася інформація від інших паперових носіїв. Поява і широке розповсюдження електронних грошей в соціально-економічному житті суспільства є закономірним етапом процесу його розвитку.

Використання електронних грошей є могутнім важелем у підвищенні ефективності роботи не тільки банківської системи, але і всієї ринкової економіки. У випадку використання їх відбувається істотне скорочення витрат в ході обернення капіталу, крім того вважається, що активне застосування цифрових грошей приведе до виникнення широкого спектра нових фінансових інструментів і до зміни місця і ролі таких традиційних інструментів, як акції і облігації [5, 13]. Наскільки дані прогнози виправдаються, покаже час, але сьогодні зрозуміло, що нові технології дозволяють переборювати традиційні обмеження часу і «стискати» простір, забезпечувати доступ до безмежного обсягу інформації. Виходячи з того, що ринкова економіка побудована на загальних законах інформаційного обміну, суспільство змушене ними керуватися. Однак проблема полягає в тому, що ці закони на даний момент не вивчені, внаслідок чого виникає необхідність у їх дослідженні.

Сучасна ж банківська система (центральний банк і комерційні банки) дає можливість аналізувати процеси обміну в суспільстві і пізнавати деякі закономірності економічного розвитку через дослідження процесу грошового обігу.

Тому вважаємо, що роль центральних банків у соціально-економічному житті людства повинна зростати, але, зрозуміло, в нових умовах вона буде переглядатися.

Широке застосування інформаційних технологій і, насамперед, Інтернету, веде до об'єднання ринків, глобалізації економіки і розширенню впливу об'єднаних сучасних банківських систем. Як відомо, вільний рух фінансових потоків між країнами через національні банківські системи являється першим кроком до загальної глобалізації економіки і до світової капіталізації суспільства.

Звичайно, в умовах глобалізації економіки все більше виникає необхідність підвищення ролі центральних банків інтегрованих національних господарств.

Світовий, Європейський центральний, а в перспективі Азіатський центральний банки з часом будуть найважливішими інформаційно-аналітичними інститутами управління соціально-економічними процесами на континентах та по всій земній кулі.

У зв‘язку з цим суспільство стоїть перед найважливішою проблемою тисячоліття – створення фундаментальної науки про інформацію, про закони її виникнення і обертання, про принципи роботи з нею, яка лягла б в основу діяльності керівних органів світового економічного розвитку, якими все більше стають центральні банки.

Дана проблема є глобальною і її вирішення неможливе без глибоких теоретичних розробок в різних галузях науки: фізиці, генетиці, кібернетиці, психології, соціології, економіці та ін.

Безсумнівно, першим завданням країн з постсоціалістичною економікою, що прагнуть до об'єднання, є приведення рівня своїх банківських систем до сучасних вимог світової економіки, тому що інформаційний обмін між різними суб'єктами можливий тільки при визначеній їхній стандартизації. Ми вважаємо, що удосконалення національних банківських систем країн з перехідними економіками на перших порах повинне відбуватися за наступними напрямками:

- зміцнення надійності банківської системи, що виключає можливість виникнення системних банківських криз;

- підвищення якості здійснення банківським сектором функцій по акумулюванню заощаджень населення і підприємств і їхньої трансформації в кредити й інвестиції ( відновлення і зміцнення довіри до банківської системи з боку інвесторів і вкладників, у першу чергу населення );

- запобігання використання банківської системи для цілей несумлінної комерційної діяльності;

- вдосконалення банківського менеджменту, зниження вартості послуг в умовах широкої конкуренції фінансово-кредитних установ.

Як відомо, надійність банківської системи досягається регулюванням розмірів статутного фонду і регулятивного капіталу, управлінням ризиками, недопущенням проникнення тіньового капіталу. Банківська система повинна користуватися довірою населення як у своїй країні, так і за кордоном, забезпечувати постійне надходження фінансових ресурсів і їх ефективне розміщення.

У цьому випадку необхідно:

· Продовжувати роботу з впровадження основних принципів ефективного банківського нагляду і застосуванню базових принципів Базельського комітету (наглядова оцінка і ринкова дисципліна).

· Вжити заходи по підвищенню інформаційної прозорості банківської сфери як обов'язкової складової її лібералізації.

· Домагатися поступового зниження процентної ставки по кредитах. Поступово знижувати норматив резервування під кредитні ризики, що значно вище загальноприйнятих стандартів і призводить до звуження кредитного ринку.

· Внести в чинне законодавство зміни, спрямовані на зміцнення критеріїв професійної відповідності керівників банків, підвищення відповідальності власників і керівників кредитних організацій.

Оскільки банківський сектор нерозривно зв'язаний з економікою в цілому, необхідно:

По-перше, продовжити здійснення заходів для структурної перебудови економіки, активізації інвестиційної діяльності, підвищенню зайнятості і платоспроможності населення, оздоровленню системи державних фінансів, розвитку ринку цінних паперів.

По-друге, забезпечити стабільність оподаткування в країнах з перехідною економікою.

По-третє, розробити систему інформування кредитних організацій, вітчизняних і закордонних інвесторів про найбільш перспективні інвестиційні проекти на території своїх країн, що передбачає комплексне розкриття інформації про дані проекти.

По-четверте, вжити заходи по впровадженню системи іпотечного інвестування в державному масштабі, оскільки широке застосування нерухомості як застави дає можливість значно розширити кредитну активність банків, відповідно розширивши пропозицію засобів на ринку капіталу, збільшити обсяг вільних засобів у суб'єктів господарювання, створити основу для підвищення активності іноземних банків на території своїх країн.

Незважаючи на наявні труднощі у роботі зі стандартизації деяких показників національних економік і їх банківських систем та підняття їх до вимог цивілізованих країн, процес інформаційного обміну між суб'єктами ринку буде інтенсивно відбуватися й у країнах з постсоціалістичними економіками, що значно вплине на динаміку перетворень в даних суспільствах.

Що стосується банківської системи України, то необхідно відзначити, що сучасна практика її роботи поки що далека від проблем передових країн світу. Насправді в Україні поки що широко не розвинутий ринок електронних грошей: відсутня сек’юритизація банківського кредитування, емісія електронних грошей різними емітентами. Але, на думку фахівців, модель доганяючого розвитку тим і відрізняється від класичних, що її етапи не слідують один за одним у звичайній еволюційній послідовності, а ніби “накладаються” один на одний і час від часу можуть випереджувати розвиток передових систем. Тут необхідно враховувати висновки деяких західних спеціалістів щодо наслідків розповсюдження електронних грошей. Так на думку Б. Коена детериторизація грошей і широке розповсюдження в світі електронної готівки приватними емітентами викличе найбільші проблеми в слаборозвинутих країнах і в країнах з постсоціалістичними економіками.

Тому сьогодні перед вченими і практиками України виникає дуже актуальна проблема щодо вдосконалення національної банківської системи в умовах переходу до нової економіки. На наш погляд, дана проблема вимагає фундаментальних теоретичних розробок в області роботи з інформацією як на основі досягнень сучасних наук, так і на основі узагальнення практики діяльності банківських установ.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Цвелёв Р. Метаморфозы индустриальной экономики: проблемы экономических измерений // Мировая экономика и международные отношения.- 2001.- №2.

2. Інноваційна стратегія українських реформ // А. Гальчинський, В. Геєць та ін. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.

3. Мельянцев В. Информационная революция – феномен «новой экономики» // Мировая экономика и международные отношения.- 2001.- №2.

4. Дятлов С. Информационные основы экономических отношений // Гуманитарные науки.- 1998. - №2

5. Юзвішин І. Й. Інформаціологія або закономірності інформаційних процесів та технологій в мікро та макросвітах Всесвіту.- Луганськ, 1999.- 202с.

6. Даниелов А.Р. Основные направления информатизации амереканского общества // США. Канада. Экономика – политика – культура.- 1999.- №5.

7. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1991. – 270с.

8. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов // Антология экономической классики. – М., 1993.- С. 79-396

9. Кенэ Ф. Избранные экономические произведения.- Соцэкгиз, 1960. –550 с.

10. Всемирная история экономической мысли (в 6 т.) т.2 –М.: «Мысль», 1988. –574 с.

11. Фейгенберг И., Ровинский Р. Информационная модель будущего как программа развития // Вопросы философии. – 2000. - №5

12. Кириченко О. та ін. Банківський менеджмент – К.:Основи, 1999. –672 с.

13. Инджикян Р. Мировые тенденции развития электронной комерции в сфере финансовых услуг // Деньги и кредит. – 2001. - № 1.

14. Грачева М. Центральные банки в эпоху электронных денег // Мировая экономика и международные отношения – 2002. – №3.

15. Von Hayek F. Choice in Currency: A Way to Stop inflation. L., 1976.

16. Goodhart C.A. Can Central Banking Survive the IT Revolution? (http://www.worldbank.org/research/interest/confs/upcoming/papersjuly11/papjuly11.htm)

ПРОЦЕСИ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

На початку XXI ст. частка іноземних операцій в провідних банках світу складає більше 30% від загального обсягу їхньої діяль­ності та сукупного прибутку. Географічна експансія і консолідація банків вий­шла далеко за межі окремих країн. Провідні банки світу перетворюються на потужні універсальні фінансові конгломерати, які ведуть боротьбу за клієнтів по всьому світу.

Головним напрямком розвитку міжнародного банківського бізнесу стала транснаціоналізація банківської діяльності, розвиток та укріплення позицій транснаціональних банків (ТНБ) на міжнародних фінансових ринках. Основ­ними передумовами транснаіоналізації стали:

- концентрація та централізація банківського капіталу;

- розвиток і укріплення позицій фінансово-промислових груп;

- підвищення конкуренції на національних ринках;

- виникнення ринку євровалют та інших глобальних фінансових ринків;

- створення глобальної інформаційно-фінансової мережі, яка значно по­легшувала процес переміщення капіталу;

- зростання необхідності в забезпеченні фінансовими ресурсами трансна­ціональних корпорацій (ТНК) тощо.

На жаль, певна «ізольованість» України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним суб'єктом, а не об'єктом, міжнародної фінансової діяльності. Відсутність в Ук­раїні власних потужних ТНК і ТНБ значно послаблює її позиції на міжнарод­ній фінансовій арені та обмежує конкурентоспроможність всієї економіки.

Невирішені питання та проблеми. Переважна більшість робіт з питань транснаціоналізації присвячена розвитку міжнародного банківського бізнесу та процесам становлення ТНБ у провідних країнах світу. Однак транснаціоналізація банківської діяльності та перспективи її розвитку в Україні досліджено недостатньо, що викликає необхідність проведення аналізу в цій сфері.

Метою статті є дослідження загальносвітових процесів транснаціоналіза­ції банківської діяльності, аналіз передумов та перспектив створення ТНБ в Україні.

Процеси транснаціоналізації банківської діяльності, які набули широкого розвитку в другій половині минулого століт­тя, викликали значні зміни в організаційній структурі, менеджменті та страте­гічних напрямках діяльності провідних банків світу. Великі міжнародні банки, які вданий час сконцентровані в трьох основних регіонах (США, Західна Єв­ропа та Південно-Східна Азія), фактично є своєрідними фінансовими центра­ми, через які проходять основні фінансові потоки світу.

На сьогодні існує 13 фінансових центрів, основними з яких є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх та Гонконг. Серед зазначених центрів найбільша кількість іноземних банків та їхніх філій розміщена в Лон­доні — більше 600. До того ж в Лондоні реєструється найбільша частка транс­національних банківських операцій — близько 14%.

Зазначимо, що до середини 80-х рр. XX ст. провідні позиції на міжнарод­них фінансових ринках займали американські ТНБ. Згодом, завдяки загаль­ному економічному розвитку економіки, лідерство захопили японські ТНБ. Фінансова криза кінця 90-х рр. XX ст. значно послабила позиції японських ТНБ, які знов відійшли на «другий план».

У наш час конкуренцію американським банкам складають європейські ТНБ, які швидко укріплюють свої позиції завдяки процесам інтеграції в межах Європейського союзу. Європейські банки, завдяки швидким темпам консолі­дації на внутрішніх ринках, все інтенсивніше намагаються розширити свою діяльність шляхом злиття та поглинань фінансових закладів за межами їхніх країн. Але поки що лідерство в світовій фінансовій сфері належить двом най­потужнішим фінансовим групам - «Citigroup » (США) та «Mizuho Financial Group» (Японія), які за даними журналу «The Banker » володіють 5,9% сукуп­ного капіталу 1000 найбільших банків світу.

Загалом процес транснаціоналізації банківського бізнесу в другій полови­ні XX ст. можна умовно поділити на чотири основні етапи, які викладені в табл. 1 [2].

Зазначимо, що в світовій практиці не існує єдиного підходу до визначен­ня ТНБ. Як правило, сучасні міжнародні банки прийнято розподіляти на дві групи - транснаціональні та міжнаціональні банки. До ТНБ відносять великі заклади універсального типу, які мають широко розгалужену та тісно інтегро­вану систему закордонних підрозділів спеціалізованих у сфері операційної діяльності на провідних фінансових ринках світу. До міжнаціональних банків (МНБ) відносять транснаціональні банки, в яких міжнародною є не тільки діяльність, але й капітал та система управління.

Сучасні ТНБ сформовані переважно на базі великих універсальних ко­мерційних банків розвинених країн світу. Багато науковців та фінансових ана­літиків визначають ТНБ як кредитно-фінансові заклади, які займаються ба­гатьма видами фінансової діяльності на національному і міжнародному рівні та виділяють чотири їх основні типи [5]:

- змішані банки німецького типу;

- британський варіант універсальних банків;

- американські банківські холдинги;

- японські банківські конгломерати.

Серед критеріїв віднесення банків до статусу транснаціональних визнача­ють [6]:

- міжнародний характер діяльності, незалежний від інтересів країни їх базування;

- велика частка міжнародних операцій в сукупній діяльності та висока питома вага прибутку від операцій за кордоном;

- панування не тільки на національному, а й на міжнародних фінансових
ринках;

- значний ступінь залежності від зовнішніх ринків при мобілізації та використанні фінансових ресурсів;

- наявність розвиненої мережі закордонних підрозділів, в тому числі в основних фінансових центрах та національних ринках багатьох країн світу; універсальний характер діяльності, географічна та продуктова диверси­фікація;

- розмір банку (достатньо крупний банк з великими фінансовими можливостями) тощо.

Основними заходами підвищення конкурентоспроможності на міжна­родних фінансових ринках сучасні ТНБ вбачають концентрацію та централі­зацію капіталу шляхом пиття та поглинання. Вони все менше уваги приділя­ють розвитку мережі власних закордонних філій, набагато ефективнішим для них є поглинання місцевих банків та їх закордонних підрозділів.

Як вже зазначалося, особливістю діяльності сучасних ТНБ є їхнє пану­вання на національних та міжнародних ринках. При цьому, діючи в основному на міжнародному рівні, вони переносять за кордон не тільки активні операції, але й частину власного капіталу для посилення позицій на ринку інвестицій та управління активами.

Діяльність ТНБ, в першу чергу, спрямована на обслуговування:

- транснаціональних компаній та їх закордонних підрозділів (corporate banking);

- іноземних банків та великих промислових компаній (international banking);

- урядів провідних країн світу (government banking );

- заможних приватних осіб (privat banking).

Відмінність ТНБ від великого національного банку полягає перш за все в [10]:

- наявності закордонної мережі банківських підрозділів;

- перенесенні за кордон не тільки активних операцій, але й частини влас­ного капіталу;

- значній диверсифікації стратегії діяльності банку;

- формуванні за кордоном депозитної бази.

Варто зазначити, що вектор еволюції банківської сфери розвинених країн світу проходить не від ТНБ до МНБ, а від установ з елементами ТНБ до гло­бальних банків — банків з яскраво вираженим національним за власністю яд­ром, але глобальною операційною стратегією.

У той же час, в дослідженнях М. Портера відзначається, що міжнародна банківська система - це, перш за все, об'єднання національних банківських систем, які мають різний рівень розвитку. Тому міжнародна банківська діяль­ність може бути транснаціональною (або мультинаціональною), а не глобаль­ною. Національна репутація та національні ресурси не впливають на успіх банку в іншій країні.

Однією з характерних рис ТНБ є відповідна концепція управління та стратегія їх діяльності. Транснаціональна концепція управління базується на одночасному врахуванні національних особливостей країн, ефекту масштабу та економічних взаємозв'язків. Головна риса цієї концепції — відсутність іє­рархічних відносин між материнським банком і закордонними підрозділами та впровадження інтраоргінізаційних мереж управління. На сучасному етапі ця концепція є провідною, певною мірою вона є «гібридною» від мультина­ціональної та глобальної концепції.

На думку М. Портера. транснаціональна концепція управління найбільш придатна до застосування в тих галузях, які відносяться до глобальних, але че­рез умови управління потребують довготривалої адаптації до національних умов певної країни. Враховуючи, що банківську діяльність можна віднести до категорії саме таких галузей - транснаціональна концепція управління є ви­значальною для її розвитку в світовому масштабі.

Транснаціональна стратегія характеризується тим, що діяльність банку ши­роко розповсюджена по всьому світу, взаємозалежна та спеціалізована, а через закордонні підрозділи банку інтегруються результати різноманітних розробок. Така стратегія має забезпечувати ефективний обмін ресурсами між усіма країна­ми в яких працює банк, використовувати інноваційні процеси і швидко реагува­ти на специфічні та глобальні фактори оточуючого середовища. Це дає можли­вість використовувати загальні ресурси і переваги місцезнаходження банку, а також отримувати додаткові вигоди від «переплітання» міжнародної діяльності. У контексті дослідження передумов та перспектив транснаціоналізації ук­раїнських банків доцільно проаналізувати аналогічні процеси, які вже відбу­лися в країнах Центрально-Східної Європи, адже вони характерні і для сього­дення України.

До найбільших ТНБ, які активно працюють на ринках країн Центрально-Східної Європи, відносять «Сommerzbank», «Reiffeisenbank», «UniCredio», «Еrste Bank AG», «Ваnka Intesa», «Societe Generale», «Саlуоn Ваnk», «ING Ваnk», «Сіtіgroup» та інші.

Аналіз стратегій виходу ТНБ на ринки цих країн свідчить, що на початковому етапі їх діяльність концентрувалась на обслуговуванні компаній країни поход­ження та міжнародній торгівлі, при цьому внутрішнім ринком країни перебуван­ня вони майже не цікавились, а з регіональними банками співпрацювали мало.

Основними мотивами виходу західних ТНБ на ринки цих країн була необ­хідність обслуговування їх традиційних клієнтів, які розвивали свою діяльність в цих країнах, та участь у процесах приватизації місцевих підприємств. Найпо­ширенішими формами такого виходу були відкриття власних філій та придбан­ня (створення) дочірніх банків. Така стратегія характерна для «ING Group», «АВN Аmrо» та «Сіtіgroup», діяльність яких була зорієнтована, в першу чергу, на обслуговуванні власних корпоративних клієнтів та інвестиційному бізнесі.

Із розвитком місцевого ринку іноземні банки почали переорієнтовувати­ся на роздрібний бізнес та обслуговування місцевих компаній. Основною стратегією для них стало придбання великих місцевих банків з розвиненою мережею підрозділів з метою повномасштабної експансії на фінансові ринки цих країн, наприклад купівля польського банку «Реkaо» італійським «UniСredіо», чеського «Ceska Sporitelna» австрійським «Еrstе Ваnk», румунсь­кого «Ваnkа Соmеrсіаlа Rоmаnа» французьким «Societe Generale», сербського «Еksimbank» австрійським «Ваnk Аustria Сreditanstalt» тощо.

В цілому ж лідером за масштабами охоплення фінансового ринку Цент­рально-Східної Європи є австрійський «Reiffeisinbank», який має близько 780 власних підрозділів в 15 країнах цього регіону. Серед інших провідних банків можна виділити: італійський «UniCredio» (1207 підрозділів у 7 країнах); німецький «Нуро Vereinsbank» і його австрійський дочірній підрозділ «Ваnk Аustria Greditanstalt» (спільно мають 905 підрозділів у 13 країнах); австрій­ський «Erste Ваnk АG» (1318 підрозділів у 4 країнах); а також французький банк «Societe Generale» та італійський «Ваnka Іntеsа» (відповідно мають 665 та 475 підрозділів). Загалом ці банки контролюють більше 60% фінансового рин­ку країн Центрально-Східної Європи [3].

Незважаючи на значну лібералізацію та швидкі темпи розвитку банківсь­кої системи країн Центрально-Східної Європи, національним банкам цих країн не вдалося створити конкуренцію провідним ТНБ Західної Європи. Навпаки, вони були придбані або поглинуті транснаціональними банківськи­ми групами провідних країн світу та стали частиною їх світової мережі.

Останніми роками в Україні прослідковується аналогічна ситуація, банки з іноземним капіталом поступово розширюють свою присутність на вітчизня­ному ринку. Серед найбільших міжнародних банків, які працюють в Україні шляхом створення дочірнього банку або частковій участі в капіталі вітчизня­них банків можна віднести «Reiffeisinbank», «Саlуоn Ваnk», «ІNG Ваng», «Сіtіgrоuр», «НVВ Ваnk» та інші. Іноземні банки також ведуть переговори і провідними вітчизняними банками щодо можливості їх придбання.

Так, у серпні 2005 р. було укладено договір про купівлю українського бан­ку «Аваль» австрійською групою «Reiffeisin Іntеrnational». Керівництво цієї групи планує завершити процес злиття банку «Аваль» та Ті дочірнього банку «Райффайзенбанк» (Україна) до кінця 2008 року.

Переговори з продажу іноземним інвесторам ведуть й інші системні бан­ки України - «Укрсоцбанк» та «Укрсиббанк». На думку експертів найбільші шанси придбати «Укрсоцбанк» має російська група «Альфа», яка вже має в Ук­раїні дочірній банк «Альфа-банк» (Україна), а «Укрсиббанк» — французький банк «Societe Generale». Про бажання придбати український «Ощадбанк» ого­лосило керівництво австрійського «Еrstе Вank АG». Зацікавленість у виході на український ринок шляхом придбання фінансових структур висловили також італійський «Ваnkа Іntеsа SрА» та турецький «Fіnаnsbаnk Grоuр» [9].

Купівля вищезазначених системних банків України іноземними інвесто­рами може призвести до різкого підвищення долі іноземного капіталу в бан­ківській системі України (див. табл. 2). За таких умов іноземні банки контро­люватимуть близько 23-27% ринку.

Висновки. Придбання та поглинання іноземними установами провідних вітчизняних банків залучає їх до загальносвітових процесів транснаціоналізації, але водночас це зменшує перспективи створення на їх базі крупних міжна­родних банків та певною мірою послаблює позиції всіх вітчизняних банків на національному фінансовому ринку. З іншого боку, входження іноземного ка­піталу до великих системних банків сприятиме підвищенню рівня їх капіта­лізації та впровадженню міжнародного досвіту ведення банківської справи.

Однак відсутність в Україні власних ТНБ може поставити її у залежність від іноземних фінансових установ, які визначатимуть напрямки та динаміку розвитку цих процесів в Україні. У зв'язку з цим основними складовими транснаціоналізації банківської діяльності вітчизняних банків мають стати:

- концентрація та централізація банківського капіталу, підвищення рівня

їх капіталізації;

- технічне оновлення та перебудова організаційної структури управління

зорієнтованої на міжнародний бізнес;

- створення закордонної мережі банківських підрозділів;

- розвиток і посилання позицій фінансово-промислових груп за участю

національних банків;

- підвищення долі міжнародних операцій в сукупній діяльності, вихід на

міжнародні фінансові ринки тощо.

Розвиток мережі закордонних підрозділів, підвищення технічних та комунікаційних можливостей вітчизняних банків нададуть їм змогу не тільки фінансувати міжнародну торгівлю, проводити масштабні операції з валютою та кредитними угодами, а й виступати в ролі банків-лідерів міжнародних кон­сорціумів, організовувати фінансування великих капіталомістких проектів, надавати високоспеціалізовані фінансові послуги.

Найперспективнішими ринками для створення банківських підрозділів є країни, з якими Україну пов'язують тривалі торгово-економічні відносини. Це, в першу чергу, країни СНД та країни Східної Європи. Як і для більшості банків світу, основними спонукальними мотивами виходу на іноземні ринки для них є необхідність «слідування за традиційними клієнтами» з метою обслуговування їх закордонної діяльності. Але масштаби та напрямки такої діяльності залежати­муть, у першу чергу, від розвитку закордонної діяльності таких клієнтів.

На жаль, українські банки, як і банки інших країн, що розвиваються, не мають ресурсів, достатніх для створення конкурентоспроможних мереж за ме­жами своїх країн, і не здатні надавати своїм клієнтам певні види послуг міжна­родного рівня. Однією з альтернатив транснаціоналізації для них є створення альянсів з розвиненими ТНБ світу, наприклад, міжнародних банківських кон­сорціумів (спеціалізованих і загального характеру).

Створення в Україні спеціалізованих банківських консорціумів за участю іноземних банків може бути направлена, в першу чергу, на фінансування вели­ких державних та корпоративних проектів, зокрема, в сфері розвитку найінтегрованіших у міжнародних масштабах галузях енергетики, нафто- та газо­транспортних мереж, транспортних магістралей, високотехнічного машино­будування, суднобудування тощо.

Враховуючи те, що економіка України є дуже відкритою (відношення екс­порту до ВВП у 2004 р. становило 60,6%, а середнє відношення експорту до ВВП за останні 4 роки перевищувало 55%) розвиток консорціумів загального характеру для фінансування міжнародної торгівлі має непогані перспективи. Подібні альянси також нададуть можливість іноземним банкам просувати свої фінансові послуги через мережу філій національного банку, а національному банку використовувати інфраструктуру іноземного банку для здійснення між­народних операцій.